ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ДУМАЄ ПРО САМОГУБСТВО ЧИСАМОПОШКОДЖЕННЯ — ПОЯСНЮЄ СВІТЛАНА РОЙЗКоли дитині поруч із нами складно, ми можемо почуватися розгубленими. Особливодізнавшись, що ця дитина завдає собі шкоди або має про це думки чи наміри. У такумить дорослому природно переживати різні складні почуття. Це пов’язано і з відчуттямвласної вразливості, і зі страхом за дитину, і з відчуттям відповідальності.Як ми, дорослі, можемо підтримати таку дитину — розповідає дитяча і сімейнапсихологиня Світлана Ройз.Щоб витримати навантаження такою інформацією, психіка дорослого може вмикати захисніреакції: зменшення важливості, знецінення стану дитини, пошук «ознак маніпуляції»,присоромлення, жарти, уникання теми самопошкоджень чи самогубства або навітьігнорування ситуації.Це зрозуміло. Але такі реакції можуть призвести до втрати довіри дитини і втратиможливості їй допомогти. Усе, що стосується життя та цілісності дитини, ми розглядаємо якпотенційний ризик і ставимося до цього серйозно.Фрази на кшталт: «Не вигадуй», «Подумай про батьків», «Це дурниці», «Так не можна» знецінюють почуття дитини і можуть посилювати її відчуття самотності.Дорослому природно ототожнювати дитину, яка поруч, зі своєю власною дитиною іреагувати з позиції мами чи тата. Це закономірно. Але важливо змістити фокус із власнихдітей і власних переживань на стан конкретної дитини. Діти — різні. Увага до реальностідитини допомагає нам бути більш стійкими — це важливо для нас самих — і більшкорисними для неї.З ЧОГО ПОЧАТИДопомога починається з того, що ми бачимо, визнаємо і намагаємося витриматиреальність: дитині поруч із нами зараз критично складно. І їй потрібна підтримка, а іноді— професійна допомога.Щоб бути для дитини опорою, нам важливо знайти власну опору. Буквально — відчутистопи, опору спини, звернути увагу на дихання. Дитина співрегулюється з нашим станом. Цедопомога і для нас, і для неї. Загальний страх дорослих полягає в тому, що розмова про самогубство може спровокуватидію. Насправді дослідження показують, що коректна, спокійна розмова про самогубствозменшує напругу, дає дитині відчуття, що її чують і що вона не сама.Багато дітей і підлітків можуть мати думки про самогубство, але не переходять до спроб.Ми маємо уважно оцінювати стан у комплексі: думки — наміри — плани. У розмові намважливо поступово зрозуміти: чи є думки про самогубство; чи є наміри; чи є уявлення або конкретний план.Знати це — важливо для наших подальших дій. Для швидкості наших реакцій та втручань.ЩО РОБИТИ ДАЛІ — ПОКРОКОВІ ДІЇ1. Визнати і підтримати (Я з тобою) Я бачу, що тобі зараз дуже важко. Давай поговоримо. Мені важливо зрозуміти, що з тобою відбувається. Я з тобою. Ти мені важливий/важлива. Дякую, що довірився/довірилась. Давай разом подумаємо, як тобі допомогти.2. Дослідити причини (Що сталося)
За такими думками часто стоять конкретні переживання: булінг, конфлікти, насильство,сильний стрес, перевантаження, самотність, втрати. Можеш розповісти, що сталося? Що зараз найбільше тебе засмучує? Що привело до цих думок? Це щось, що повторюється?Якщо дитина заговорила про складну ситуацію: Це дуже важливо, що ти це сказав/сказала. Давай подумаємо, що ми разом можемо зцим зробити.Акцент ми маємо робити на тому, що дитина вже не наодинці зі складною ситуацією, а можеспиратися на нас. І ми щиро готові в цій ситуації допомогти. 3. Уточнити характер та інтенсивність думок (наскільки високий рівень загрози) Це просто думки чи тобі здається, що ти можеш щось із цим зробити? Як часто вони з’являються?4. Запитати про наміри і плани, уточнити, чи були раніше спроби. Ти думав/думала, як саме це можна зробити? Чи є у тебе план? Наскільки це зараз конкретно для тебе? Чи раніше були у тебе такі думки чи спроби?Якщо план відсутній або нечіткий, ризик може бути нижчим, але ситуація все одно потребуєуваги. Важливо пам’ятати, що підлітки можуть діяти імпульсивно.Якщо раніше були подібні думки — це сильний предиктор повторних спроб.Якщо план є і він конкретний — це сигнал підвищеного ризику. Важливо діяти швидше іпідключати близьких дорослих / спеціалістів / служби.5. Дізнатись про підтримку (Чи є хтось, кому дитина довіряє) Хтось ще знає, як тобі зараз? Чи говорив/говорила ти з батьками? Є хтось дорослий, кому ти довіряєш?6. Запропонувати підтримку (Розширення зони довіри, залучення близьких) Я поруч з тобою і хочу допомогти. Давай разом подумаємо, до кого ще можна звернутись.Можна м’яко спонукати до контакту з батьками: Хочеш, я допоможу тобі поговорити з батьками? Мені важливо, щоб дорослі, які про тебе дбають, знали про ситуацію. Важливо, щоб твої батьки знали, як тобі зараз. Я допоможу сказати так, щоб вонизрозуміли. Ти хочеш сказати їм сам/сама, чи ми зробимо це разом? Я можу допомогти тобі це пояснити.Якщо дитина погоджується, можна підтримати або супроводити її під час цієї розмови.Якщо дитина не хоче, щоб батьки дізналися, важливо все одно шукати спосіб залучитибезпечного дорослого. У ситуації, коли є ризик для життя, відповідальність дорослого — незалишати дитину з цим наодинці.Якщо дитина має конкретний план і високий ризик дій не залишати дитину наодинці; залишатись поруч або забезпечити нагляд; по можливості прибрати потенційно небезпечні предмети; якнайшвидше повідомити батьків або відповідальних дорослих;
звернутись до фахівців або екстрених служб психологічної підтримки.ВАЖЛИВО ПРО КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬЯкщо є ризик для життя дитини, ми не можемо зберігати це в таємниці. Це турбота пробезпеку. Важливо чесно сказати дитині, що ми будемо залучати дорослих, які можутьдопомогти.ПІДКЛЮЧЕННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ДОПОМОГИЯкщо це підліток (14+): він/вона може звернутися до психолога чи психіатра самостійно.Спеціалісти, які можуть допомогти: психолог, психіатр, шкільний психолог / соціальнийпедагог, кризові служби психологічної допомоги.Обов’язково дайте конкретні контакти, куди звернутись: 7333 — єдиний національний номер психосоціальної допомоги (цілодобово, безкоштовно, змобільного); 0 800 500 225 (зі стаціонарного) або 116 111 (з мобільного) — дитяча гаряча лінія ГО «ЛаСтрада – Україна» (безкоштовно, анонімно); 0 800 500 335 або 116 123 — національна гаряча лінія з запобігання домашньому насильству(цілодобово, безкоштовно); 1547 — урядова гаряча лінія (з питань насильства, кризових ситуацій, захисту прав); 103 або 112 — екстрена допомога.ПРИ СТАБІЛІЗАЦІЇ СИТУАЦІЇ ВИ СКОРІШ ЗА ВСЕ ЗУСТРІЧАТИМЕТЕСЯ З ДИТИНОЮНайбільша помилка — або вдавати, що нічого не відбувалося, або починати контролюватидитину і ставитись до неї як до «потенційно вразливої».Наша здорова позиція: я пам’ятаю, що тобі було складно — і я поруч. Але ти для мененабагато більше ніж ситуація. Я бачу твої зміни, цікавлюсь твоїми інтересами і життям.Ви можете говорити з дитиною про звичайне життя, питати про інтереси, друзів, плани. Їйможуть бути важливі ваші щирі привітання: Я радий/рада тебе бачити. Ти можеш говорити зі мною, коли захочеш.У ситуаціях, які пов’язані з високою інтенсивністю емоцій, дорослі самі можуть потребуватипідтримки та турботи. Будь ласка, будьте уважні до свого стану. І нехай підтримка буде і длявас самих.
